Продовження терміну строкового трудового договору

                СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

                           У Х В А Л А 

 від 12.11.97 
     м.Київ 

 vd971112 
 

        Продовження терміну строкового трудового договору 
 

                             (Витяг) 

     Якщо після закінчення строкового  договору  ніхто  зі  сторін 
зазначеного договору  не  порушив  питання  про  його припинення і 
трудові відносини фактично тривали  й  далі,  дія  цього  договору 
відповідно до   ст.  39-1  КЗпП  (  322-08  )  України  вважається 
продовженою  на  невизначений  строк.  Такий  договір  може   бути 
розірваний з інших наявних підстав, але не за п. 36 цього Кодексу.

     У жовтні  1996  р.  М.  звернулась  до  суду  з  позовом   до 
школи-гімназії N 16 м. Ніжина Чернігівської області про поновлення 
на роботі на  посаді  вчителя  російської  мови  і  літератури  та 
стягнення  заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11 вересня 
1996  р.  Позивачка зазначала, що наказом від 13 січня 1992 р. N 4 
вона   була   призначена  на  посаду  вчителя  російської  мови  і 
літератури  в  СШ N 16 (у даний час - школа-гімназія) м. Ніжина на 
час  перебування вчительки І. у відпустці по вагітності, пологах і 
догляду за  дитиною,  але  потім  сама,  починаючи  з  23   серпня 
1993 р.,  перебувала у такій самій відпустці.  І. вийшла на роботу 
достроково - з 23 серпня  1994  р.  Проте  адміністрація  школи  і 
міський відділ освіти не звільнили М. із займаної посади у зв'язку 
із закінченням строкового договору,  і  він  став  продовженим  на 
невизначений строк.

     Виходячи з наведеного,  адміністрація школи на час звільнення 
М. могла  або  звільнити  її  лише  як  постійного  працівника  за 
наявності підстав,   передбачених  законом  (а  не  у  зв'язку  із 
закінченням строкового договору,  або залишити на займаній посаді. 
Оскільки при  звільненні М.  було порушено трудове законодавство - 
звільнено її з 11 вересня 1996 р. за п. 2 ст. 36 КЗпП ( 322-08 ) у 
зв'язку із закінченням строку  дії  строкового  договору,  -  вона 
просила  поновити  її на раніше займаній посаді вчителя російської 
мови і літератури та стягнути з міського відділу освіти  заробітну 
плату  за  весь  час вимушеного прогулу з розрахунку діючої на той 
час ставки вчителя-спеціаліста - 119 грн. на місяць.

     Справа розглядалася судами неодноразово.  Співвідповідачем  у 
справі було притягнуто Ніжинський міський відділ освіти.

     Рішенням судової колегії в цивільних  справах  Чернігівського 
обласного суду  від  2  жовтня 1997 р.  позов М.  було задоволено: 
поновлено її на посаді вчителя  російської  мови  й  літератури  і 
стягнуто на її  користь  із  міського  відділу  освіти  1512  грн. 
98 коп.  заробітної  плати  за  час  вимушеного  прогулу,  а також 
вирішено питання про стягнення судових витрат у справі.

     У касаційній  скарзі  адміністрація  школи-гімназії  порушила 
питання про  скасування  рішення суду першої інстанції у зв'язку з 
його необгрунтованістю і неправильною оцінкою  зібраних  у  справі 
доказів.

     Судова колегія в цивільних справах  Верховного  Суду  України 
визнала, що  касаційна  скарга  задоволенню  не  підлягає  з таких 
підстав.

     Судом встановлено,  що позивачка М.  наказом N 4 від 13 січня 
1992 р.  по Ніжинському міському відділу освіти була призначена  в 
СШ. N 16 м.  Ніжина на посаду вчителя російської мови і літератури 
на час перебування вчительки І.  у відпустці,  тобто  з  13  січня 
1992 р.  по  19  березня  1995  р.  Між позивачкою і відповідачами 
згідно з  п.  2  ст.  23  КЗпП  ( 322-08 ) був укладений строковий 
трудовий договір на час перебування І.  у відпустці  у  зв'язку  з 
вагітністю і народженням дитини,  а також по догляду за останньою. 
2 листопада 1993 р.  М.  також було надано відпустку по догляду за 
дитиною до трьох років (по вересня 1996.).

     Строковий трудовий договір із М. на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП 
( 322-08  )  мав бути припинений після закінчення строку,  на який 
його було укладено,  тобто після виходу на роботу І. з додержанням 
вимог ч.  3 ст.  184 КЗпП.  І. стала до роботи з 23 серпня 1994 р. 
Проте  М.  і  надалі  продовжувати  перебувати  з  відповідачем  у 
трудових  відносинах,  хоча  й  була  у  відпустці  по  догляду за 
дитиною.

     Лише з  11 вересня 1996 р.  позивачку було звільнено з роботи 
на підставі наказів N 196 від 11 вересня і N  261  від  10  грудня 
1996 р.  за п.  2 ст.  36 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку із закінченням 
строку дії строкового трудового договору.

     Проте згідно  з  ч.  1 ст.  39-1 КЗпП,  якщо після закінчення 
строку  трудового  договору  трудові відносини фактично тривають і 
жодна  зі  сторін не вимагає їх припинення, дія трудового договору 
вважається продовженою.

     Строк трудового договору М.  закінчився у серпні 1994 р., але 
наказ про її звільнення був виданий більше,  ніж  через  два  роки 
після закінчення цього строку.

     Суд обгрунтовано визнав, що на день звільнення позивачка була 
вже постійним  працівником  школи  -  укладений  з  нею  строковий 
трудовий договір  став  безстроковим,  і  адміністрація  школи  не 
вправі була звільняти її за п. 2 ст. 36 КЗпП ( 322-08 ).

     Посилання в касаційній скарзі на те,  що правила ст. 184 КЗпП 
( 322-08  ) про заборону звільнення жінок із дітьми до трьох років 
поширюються і на жінок, прийнятих за строковим трудовим договором, 
є   безпідставними,   оскільки  згідно  з  ч.  3  цієї  статті  не 
допускається звільнення зазначеної категорії працівників  лише  за 
ініціативою адміністрації.  Закінчення строку трудового договору є 
самостійною підставою для припинення останнього.

     У зв'язку   з   викладеним  висновок  суду  про  незаконність 
звільнення позивачки за п.  2 ст. 36 КЗпП ( 322-08 ) є правильним.

     На підставі  наведеного  судова  колегія  в цивільних справах 
Верховного Суду  України  рішення  Чернігівського  обласного  суду 
залишила без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення. 

 Надруковано: "Юридичний вісник України", N 23(259), 2000 р.