Урахувавши пом'якшуючі покарання обставини, апеляційний суд обгрунтовано застосував до засудженого ст. 69 КК України

               СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ 
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

                           У Х В А Л А 

                            28.10.2004 
 

                             (Витяг) 

     Краснолуцький міський  суд  Луганської  області  вироком  від 
4 серпня 2003 р.  засудив Ф.  В. за ч. 3 ст. 185 КК ( 2341-14 ) на 
три роки обмеження волі та ч.  3 ст.  186 цього Кодексу - на п'ять 
років позбавлення волі.  За сукупністю злочинів на підставі ст. 70 
КК  Ф.  В.  остаточно  визначено  покарання  у  виді  п'яти  років 
позбавлення волі. 

     Апеляційний суд  Луганської  області  ухвалою  від  16  січня 
2004 р.  апеляцію  прокурора,  який  брав участь у розгляді справи 
судом першої інстанції,  задовольнив повністю,  апеляцію Ф.  В.  - 
частково,  у  зв'язку  з  цим  вирок  змінив,  зокрема призначивши 
засудженому за ч. 3 ст. 186 КК ( 2341-14 ) покарання у виді одного 
року позбавлення волі із застосуванням ст.  69 цього Кодексу, а на 
підставі ст.  70 КК остаточно визначив Ф.  В. покарання - три роки 
позбавлення волі. 

     Ф. В.  визнано  винним  у  тому,  що  він  12 квітня 2003 р., 
перебуваючи в стані  алкогольного  сп'яніння,  із  проникненням  у 
приміщення  та  із  погрозою  застосувати  насильство,  яке  не  є 
небезпечним для життя чи здоров'я,  відкрито викрав майно Ф. Н. на 
суму  17 грн.  22 квітня 2003 р.  він повторно,  із проникненням у 
приміщення, таємно викрав майно тієї ж потерпілої на загальну суму 
272 грн. 

     У касаційній   скарзі   потерпіла   Ф.   Н.,  посилаючись  на 
безпідставність застосування  апеляційним  судом  до   засудженого 
ст. 69 КК ( 2341-14 ), просила його ухвалу скасувати. 

     Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про необхідність 
призначення справи до касаційного розгляду,  перевіривши матеріали 
справи  й  обговоривши  наведені  у скарзі доводи,  колегія суддів 
Судової палати у  кримінальних  справах  Верховного  Суду  України 
визнала, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких 
підстав. 

     Висновки суду стосовно доведеності  вини  Ф.  В.  у  вчиненні 
злочинів та правильності кваліфікації його дій за ч.  3 ст.  185 і 
ч.  3 ст. 186 КК ( 2341-14 ) ґрунтуються на матеріалах справи та у 
скарзі не заперечуються. 

     Твердження, наведені у скарзі потерпілої, про безпідставність 
застосування апеляційним  судом  щодо  засудженого   ст.   69   КК 
( 2341-14 ) не ґрунтуються на законі та матеріалах справи. 

     Згідно зі  ст.  69  КК  (  2341-14  )  за наявності декількох 
обставин,  що пом'якшують покарання та  істотно  знижують  ступінь 
тяжкості  вчиненого  злочину,  з  урахуванням  особи  винного суд, 
умотивувавши своє рішення,  може за особливо тяжкий, тяжкий злочин 
або  злочин  середньої тяжкості призначити основне покарання нижче 
від  найнижчої  межі,  встановленої  в  санкції  статті  Особливої 
частини цього Кодексу. 

     Як убачається    з   матеріалів   справи,   при   призначенні 
засудженому покарання суд першої  інстанції  дійшов  висновку,  що 
пом'якшуючою обставиною є лише щире каяття Ф. В. 

     Проте у справі є й інші обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 
КК ( 2341-14 ),  які  суду  першої  інстанції  слід  було  визнати 
такими,  що  пом'якшують  покарання засудженому.  Зокрема,  до них 
належать:  характер стосунків між засудженим  і  потерпілою  (вони 
були подружжям); незначний розмір викраденого, відшкодування якого 
потерпіла не бажає;  те,  що  Ф.  В.  притягнуто  до  кримінальної 
відповідальності   вперше;   його   позитивна  характеристика.  Не 
визнавши наведені обставини такими,  що пом'якшують покарання,  та 
не  врахувавши  їх  у  вироку,  суд призначив Ф.  В.  надто суворе 
покарання з порушенням вимог ст. 65 КК. 

     За наявності у справі врахованої судом  першої  інстанції  та 
трьох  додаткових  підстав,  що  пом'якшують  покарання  й істотно 
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину,  з урахуванням  особи 
Ф. В. і тяжкості вчинених ним злочинів, апеляційний суд законно та 
обґрунтовано застосував до нього ст. 69 КК ( 2341-14 ). Призначене 
апеляційним судом покарання Ф.  В. як за ч. 3 ст. 186 КК, так і за 
сукупністю злочинів є  необхідним  та  достатнім  для  виправлення 
засудженого,  а  тому  його  не  можна  визнати м'яким,  як про це 
зазначила у скарзі потерпіла. 

     Посилання потерпілої  на  те,  що  суд  першої  інстанції  не 
оповістив її про дату призначення справи до апеляційного розгляду, 
не відповідає дійсності, оскільки у матеріалах справи є відповідне 
повідомлення  про  направлення  за адресою місця проживання Ф.  Н. 
відповідного оповіщення. 

     Отже, передбачені законом підстави для призначення справи  до 
касаційного розгляду відсутні. 

     Виходячи з   викладеного  колегія  суддів  Судової  палати  у 
кримінальних справах Верховного Суду України Ф.  Н.  у задоволенні 
касаційної скарги відмовила.