СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від
15 липня 2003 р. залишив без зміни вирок Коростенського міського
суду тієї ж області від 24 квітня 2003 р. щодо М., засудженого за
ч. 2 ст. 185 КК (
2341-14 ) на два роки позбавлення волі, за ч. 3
зазначеної статті - на три роки шість місяців позбавлення волі, за
ч. 1 ст. 194 цього Кодексу - на один рік шість місяців позбавлення
волі, а на підставі статей 70, 71 КК - на чотири роки позбавлення
волі.
М. визнано винним у тому, що він за попередньою змовою з К.,
судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржені,
19 вересня 2002 р. таємно викрав із сараю П. належне останньому
майно на суму 764 грн., а наступного дня - на суму 75 грн.
23 вересня 2002 р. приблизно о 9-й годині М. проник до
будинку П., звідки таємно викрав майно на суму 232 грн. Того ж дня
приблизно о 12-й годині засуджені знову прийшли до цього будинку.
М. спостерігав за навколишньою обстановкою, а К. проник у будинок
і намагався таємно викрасти майно на суму 134 грн. Коли його
помітив потерпілий, К. продовжував утримувати викрадене майно, а
М. тим часом утік.
Крім того, 13 жовтня 2002 р. М. таємно викрав велосипед
вартістю 125 грн., який належав потерпілому К. О., а 3 листопада
2002 р. проник у квартиру О. і таємно викрав звідти майно на
загальну суму 348 грн. та умисно пошкодив меблевий гарнітур
вартістю 486 грн.
У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність
винності засудженого М. у вчинених злочинах, порушив питання про
скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий
апеляційний розгляд у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій
засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши
матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні
доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України задовольнила подання частково з таких
підстав.
Як убачається з матеріалів справи, М. вчинив ряд посягань на
чуже майно, в тому числі замах на його викрадення.
Довівши винність М. у вчиненні інкримінованих злочинів, суд
виключив кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК
(
2341-14 ) як зайву, вважаючи, що дії підсудного за епізодом
замаху на викрадення майна П. охоплюються ч. 3 ст. 185 цього
Кодексу, оскільки він повторно вчинив крадіжку чужого майна за
іншим епізодом.
Таке рішення суду, як обгрунтовано зазначено у касаційному
поданні, суперечить роз'ясненню, даному Пленумом Верховного Суду
України у п. 33 постанови від 25 грудня 1992 р. N 12
(
v0012700-92 ) "Про судову практику в справах про корисливі
злочини проти приватної власності", відповідно до якого в разі
вчинення винною особою декількох злочинів проти приватної
власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені
злочини мають одержати окрему кваліфікацію. При апеляційному
розгляді справи цю помилку суду виправлено не було. За таких
обставин вирок місцевого суду, як і ухвала апеляційного,
підлягають зміні.
З огляду на наведене колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок Коростенського
міського суду від 24 квітня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду
Житомирської області від 15 липня 2003 р. щодо М. змінила:
перекваліфікувала його дії за епізодом замаху на викрадення майна
потерпілого П. 23 вересня 2002 р. з ч. 3 ст. 185 КК (
2341-14 ) на
ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 цього Кодексу і призначила йому
покарання у виді трьох років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК (
2341-14 ) за сукупністю злочинів,
відповідальність за які передбачено ч. 2 ст. 185, ч. 3 цієї
статті, ч. 1 ст. 194 та ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК М. остаточно
визначено покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення
волі, а за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 цього Кодексу -
чотири роки позбавлення волі.
