СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Вироком апеляційного суду Київської області від 16 квітня
2002 р. Ч. в числі інших осіб засуджено за сукупністю злочинів,
відповідальність за які передбачено ч. 3 ст. 142 КК 1960 р.
(
2001-05 ), ч. 3 ст. 358 та ст. 395 КК 2001 р. (
2341-14 ), на
вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухиляючись від адміністративного нагляду з використанням
завідомо підробленого паспорта, Ч. проживав у Києво-Святошинському
районі Київської області, де протягом липня - серпня 2000 р.
виконував будівельні роботи у господарстві С. Дізнавшись про
наявність в останнього значної суми грошей, Ч. повідомив про це М.
Ш. і разом з ним, К. та М. О. 21 листопада 2000 р. вчинив
розбійний напад на С., під час якого М. О. умисно вбив потерпілого
трьома пострілами з пістолета.
У касаційних скаргах засуджені та їх захисники, посилаючись
на те, що досудове й судове слідство у справі проведено неповно,
необ'єктивно і з порушенням інших вимог кримінально-процесуального
закону, просили вирок скасувати.
Перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у
касаційних скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок скасувала, а
справу направила на нове розслідування з таких підстав.
Засуджений Ч. у своїх показаннях під час досудового слідства
та в судовому засіданні стверджував, що хворіє на туберкульоз і
погано чує. На це він послався й у касаційній скарзі. Більше того,
апеляційний суд своїм листом від 16 квітня 2002 р. на адресу
начальника слідчого ізолятора, де тримався підсудний, дозволив Ч.
на його письмове прохання придбати слуховий апарат і користуватися
ним. Тобто сам суд визнав той факт, що Ч. погано чує. Однак,
незважаючи на таку обставину, органи досудового слідства та суд не
вжили заходів для перевірки того, чи має засуджений таку фізичну
ваду, як глухота, і якщо має, то з якого часу, та не вирішили з
урахуванням результатів перевірки питання про обов'язковість
участі у справі захисника Ч., як це передбачено ст. 45 КПК
(
1001-05 ).
Відповідно до ст. 64 КПК (
1001-05 ) при провадженні
досудового слідства, дізнання і при розгляді кримінальної справи в
суді підлягає доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та
інші обставини його вчинення). За матеріалами справи встановлено,
що ці вимоги закону суд належним чином не виконав.
Зокрема, у мотивувальній частині вироку, яка має містити
формулювання обвинувачення засуджених, визнаного судом доведеним,
наприклад, у вчиненні ними розбійного нападу на С., суд послався
на те, що М. Ш. завдав потерпілому спочатку удар в обличчя, а
потім - сікачем по голові. При цьому у вироку не зазначено, чи
спричинив М. Ш. такими діями тілесні ушкодження потерпілому, і
якщо так, то які саме, хоча ця обставина має істотне значення для
правильного вирішення справи.
Органи досудового слідства пред'явили Ч. обвинувачення у
використанні підробленого паспорта і кваліфікували його дії за
ч. 2 ст. 194 КК 1960 р (
2002-05 ). Суд же у мотивувальній частині
вироку зазначив, що Ч. не тільки використовував підроблений
паспорт, а ще й сам його підробив. Тим самим суд порушив вимоги
ст. 275 КПК (
1003-05 ), оскільки вийшов за межі пред'явленого Ч.
обвинувачення.
Більше того, у мотивувальній частині вироку суд зазначив, що
Ч. має нести відповідальність за частинами 1 і 3 ст. 358 КК
(
2341-14 ), а в резолютивній - визнав його винним у вчиненні
злочину, відповідальність за який передбачено ч. 3 цієї статті.
З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок апеляційного
суду Київської області від 16 квітня 2002 р. скасувала і направила
справу на нове розслідування.
