Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України підставою для звільнення керівника за цією нормою є вчинення ним одноразового грубого порушення трудових обов'язків, а...

                СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

                           У Х В А Л А 

                            18.11.2004 
 

                             (Витяг) 

     У вересні  2003  р.  Г.  звернувся  до  суду  з  позовом   до 
Антимонопольного  комітету  України  про  поновлення  на роботі та 
стягнення заробітної плати за час вимушеного  прогулу,  пославшись 
на те, що наказ від 12 серпня 2003 р. N 453-ВК про звільнення його 
з посади голови Хмельницького обласного територіального відділення 
Антимонопольного  комітету України (далі - Відділення) на підставі 
п.  1 ст.  41 КЗпП ( 322-08 ) видано безпідставно і  з  порушенням 
трудового законодавства. 

     Хмельницький міський суд рішенням від 19 грудня 2003 р. позов 
задовольнив. 

     Апеляційний суд   Хмельницької  області  2  березня  2004  р. 
зазначене рішення скасував і постановив  нове  про  відмову  Г.  у 
задоволенні позову. 

     У касаційній  скарзі  Г.  просив  рішення  апеляційного  суду 
скасувати,  мотивуючи  це  неправильним  застосуванням апеляційним 
судом норм матеріального та процесуального права. 

     Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали 
справи.  Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
дійшла висновку,  що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких 
підстав. 

     Суд першої  інстанції  встановив,  що  наказом  від 12 серпня 
2003 р.  N 453-ВК позивача звільнили з посади голови Відділення на 
підставі п. 1 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) за одноразове грубе порушення 
основних обов'язків державного службовця, встановлених абзацами 2, 
3, 4,  5,  8 ч.  1 ст.  10 Закону від 16 грудня 1993 р. N 3723-XII 
( 3723-12 ) "Про державну службу". 

     Відповідно до п.  1 ст.  41  КЗпП  (  322-08  )  допускається 
звільнення  керівників  та  інших  відповідальних  працівників  за 
одноразове грубе порушення трудових обов'язків. 

     При вирішенні  питання  про  те,  чи  є  порушення   трудових 
обов'язків   грубим,  суд  має  виходити  з  характеру  проступку, 
обставин,  за яких його вчинено,  яку ним заподіяно чи могло  бути 
заподіяно  шкоду (п.  27 постанови Пленуму Верховного Суду України 
від 6 листопада 1992 р. N 9 ( v0009700-92 ) "Про практику розгляду 
судами трудових спорів"). 

     Задовольняючи позов Г.,  суд першої інстанції виходив з того, 
що виявлені під час позапланової перевірки  діяльності  Відділення 
(яка проводилася згідно з наказами Антимонопольного комітету від 8 
- 9 липня 2003 р. N 70, 71) і в результаті аналізу цієї діяльності 
за  період  з  25  березня до 12 серпня 2003 р.  недоліки в роботі 
Відділення та особисто позивача як керівника цього  Відділення  не 
можуть  розцінюватись  як  одноразове грубе порушення ним трудових 
обов'язків, яке підпадає під дію п. 1 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ). 

     Зазначений висновок суду першої  інстанції  є  обґрунтованим. 
Так,  виходячи зі змісту п. 1 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) підставою для 
звільнення керівника за цією нормою є  вчинення  ним  одноразового 
грубого  порушення  трудових  обов'язків,  а не триваюче,  зокрема 
неналежне керівництво роботою  установи,  ослаблення  контролю  за 
роботою  підлеглих працівників тощо.  Однак,  як установив міський 
суд,  підставою для звільнення позивача згідно з п.  1 ст. 41 КЗпП 
став ряд фактів невиконання або неповного чи неналежного виконання 
очолюваним ним  Відділенням  протягом  певного  часу  (березень  - 
серпень  2003  р.)  окремих пунктів плану заходів щодо запобігання 
порушенню законодавства  про  захист  економічної  конкуренції  на 
ринках зерна,  борошна  та  хлібобулочних  виробів,  затвердженого 
25 березня 2003 р., які (факти) полягали у невиконанні певних дій: 
визначення   суб'єктів   господарювання  -  постачальників  зерна; 
проведення  дослідження  особливостей   реалізації   хлібобулочних 
виробів;  вжиття заходів до недопущення зростання цін;  проведення 
аналізу  динаміки  середніх  цін;   інформування   населення   про 
порушників законодавства тощо,  а також у невиправленні недоліків, 
виявлених під час комплексної перевірки діяльності  Відділення  за 
наказом від 12 березня 2003 р. N 23. 

     Таким чином,  наведений  план  заходів  передбачав  обов'язок 
позивача як голови Відділення та державного службовця  забезпечити 
їх виконання протягом певного часу. 

     Виходячи з   того,   що  зазначені  дії  не  мають  характеру 
одноразового грубого порушення трудових обов'язків, та враховуючи, 
що протягом декількох місяців - з 25 березня (моменту затвердження 
плану заходів) до 12 серпня 2003 р.  (дня  звільнення)  -  позивач 
виконував  трудові обов'язки лише 20 днів,  а решту - хворів,  суд 
дійшов обґрунтованого висновку про незаконність його звільнення  з 
підстав,  передбачених саме п.  1 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ), згідно з 
яким має  бути  наявність  вини  працівника  в  грубому  порушенні 
трудових обов'язків. 

     Скасовуючи рішення  суду  першої  інстанції,  апеляційний суд 
дійшов помилкового висновку про те,  що встановлені міським  судом 
порушення   позивачем   трудових  обов'язків  правильно  розцінені 
відповідачем як одноразове грубе порушення,  яке дає підстави  для 
звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ). 

     Необґрунтовано скасувавши  постановлене  у  відповідності  із 
законом рішення суду першої інстанції та постановивши нове рішення 
про   відмову  в  позові,  апеляційний  суд  допустив  неправильне 
застосування   норм   матеріального   права,   яке   призвело   до 
неправильного вирішення спору. 

     У зв'язку  з  викладеним  Судова  палата  у цивільних справах 
Верховного Суду України,  керуючись  ст.  334  ЦПК  (  1503-06  ), 
касаційну   скаргу  Г.  задовольнила:  рішення  апеляційного  суду 
Хмельницької області від 2 березня 2004 р.  скасувала,  а  рішення 
Хмельницького міського суду від 19 грудня 2003 р. залишила в силі.