ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2005 Справа N 237/3-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Грека Б.М. - (доповідача у справі),
суддів: Львова Б.Ю., Бур'янової С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Київського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 20.12.2004 р.
у справі N 237/3-2004 господарського суду Київської області
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю "Шандра"
про стягнення 7392,00 грн.
за участю представників від:
позивача - Кучерявий В.О. (дов від 21.12.04)
відповідача - не з'явилися, були належно повідомлені
Рішенням господарського суду Київської області від
19.10.2004 р. у справі N 237/3-2004 (суддя Поляк О.І.) частково
задоволено позов Київського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю "Шандра" про стягнення 7 392,00 грн. штрафних
санкцій за недотримання у 2003 році встановленого нормативу
робочих місць на підприємстві відповідача.
В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд вказував
на те, що відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" (
875-12 ) норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві
відповідача становить 6 робочих місць, фактично зайнято 2 робочих
місця. Зі звітів про наявність вільних робочих місць та потребу в
працівниках по формі 3-ПН (
z0464-98 ) вбачається, що відповідачем
були створені робочі місця для інвалідів в кількості 3-х робочих
місць, які залишилися вакантними. У зв'язку з тим, що відповідач
виконав вимоги законодавства щодо створення 3-х робочих місць для
інвалідів, вимога позивача про сплату штрафу на підставі ст. 20
вищевказаного Закону в сумі 5544 грн. є неправомірною, а відтак не
підлягає задоволенню. Разом з тим, що стосується вимог про
стягнення штрафних санкцій в сумі 1848 грн. за недотримання в 2003
році встановленого нормативу робочих місць для інвалідів на
підприємстві відповідача у кількості 1 робочого місця, суд вважає
обґрунтованими, оскільки відповідачем не подано доказів, які б
свідчили про створення ним в 2003 році 4-х робочих місць для
інвалідів.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 20.12.2004 р. у справі N 237/3-2004
рішення господарського суду Київської області від 19.10.2004 року
у справі N 237/3-2004 скасовано.
Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського
суду мотивована тим, що нормами чинного законодавства щодо
соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства
покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць
для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього
працевлаштування. Оскільки на підприємстві відповідача у 2003 р.
було створено 3 робочі місця для інваліда, які залишалися
вакантними, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що
позовні вимоги відносно стягнення з відповідача штрафних санкцій
не мають правових підстав, а відтак в задоволенні позову слід
відмовити повністю.
Не погоджуючись з постановою Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 20.12.2004 р. у справі
N 237/3-2004 Київським обласним відділенням Фонду соціального
захисту інвалідів подано касаційну скаргу до Вищого господарського
суду України. у своїй касаційній скарзі заявник просить скасувати
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 20.12.2004 року у справі N 237/3-2004 і прийняте нове рішення,
яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи вимоги, викладені в касаційній скарзі, заявник
вказує на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає,
що відповідачем не було створено та атестовано необхідної
кількості робочих місць для інвалідів, а судами було неправильно
застосовано ст.ст. 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" (
875-12 ).
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було
встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників
відповідача у 2003 році становила 171 чоловік, а кількість робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем
відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" (
875-12 ) становила 6 місць.
Фактично зайнято 2 робочих місця.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" (
875-12 ) для підприємств, установ та
організацій, незалежно від форм власності і господарювання,
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 вищевказаного Закону (
875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менше ніж встановлена нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього
Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України
соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньомісячної річної заробітної плати на
відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте
інвалідом.
Пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України N 314 (
314-95-п ) від 03.05.1995 р. "Про
організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів"
передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо
воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляду
охорони праці, організацій інвалідів і введено в дію шляхом
працевлаштування на ньому інвалідів.
Відповідно до п. 5 Положення (
314-95-п ) підприємства
вживають заходів до створення робочих місць для інвалідів,
інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту
населення і відділення Фонду соціального захисту інвалідів про
створення робочих місць для інвалідів. Пунктом 2 Положення
встановлено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче
місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда
воно може бути використано для його працевлаштування.
Пунктом 14 Положення (
314-95-п ) передбачено, що
підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до
1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів відомості про середню річну
заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність
штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих
інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що підприємство
вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього
Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів і
Україні" (
875-12 ) обов'язки у тому випадку, коли підприємством
були надані докази або проведення атестації робочого місця для
працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, або
докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і
введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості
інвалідів разом із документами, які б підтверджували те, що
підприємство належним чином повідомляло органи працевлаштування
інвалідів про наявність вакантних місць для працевлаштування
інвалідів, але цими органами інваліди для працевлаштування не
направлялися.
Втім, суд, встановивши, що норматив для працевлаштування
інвалідів для відповідача становив 42 чоловіки, в той час, як
фактично було працевлаштовано 21 інвалід, не досліджував питання
чи були робочі місця для працевлаштування інвалідів створені в
потрібній кількості, а якщо були - то чи повідомляв відповідач про
них органи працевлаштування інвалідів, і, відповідно, чи
направлялись інваліди для працевлаштування, і з чиєї вини вони не
були працевлаштовані.
За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений
можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини
справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не
правозастосування, а встановлення обставин справи, що не
відноситься до компетенції Вищого господарського суду України.
Тому рішення господарського суду Київської області від 19.10.2004
та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 20.12.2004 підлягає скасуванню, а справа - направленню на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій
постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати
їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне
та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід
врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини,
вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а
обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
підтвердженими в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України (
1798-12 ), Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів від 19.01.2005 року N 04-8123
задовольнити частково, постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 20.12.2004 року та рішення
господарського суду Київської області від 19.10.2004 року у справі
N 237/3-2004 скасувати, справу N 237/3-2004 направити на новий
розгляд до господарського суду Київської області.
