Розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного
товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (далі -
Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від
28.10.2002 року N 19/89,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2002 року Товариство звернулося в господарський суд
Луганської області із позовом до відкритого акціонерного
товариства "Стаханівський вагонобудівний завод" (далі - завод) про
стягнення 617950 грн.
Позивач вказував, що він є векселедержателем восьми простих
векселів на суму 500000 грн., виданих відповідачем 06.12.99 року
зі строком по пред'явленні. Посилаючись на пункти 43, 48, 53, 70,
77, 78 Положення про переказний і простий вексель (
v1341400-37 )
та статтю 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні"
(
2374-14 ), позивач просив стягнути суму векселів 500000 грн. і
проценти в сумі 117950 грн. Відповідач позов не визнавав,
обгрунтовуючи свої заперечення тим, що у 1997 - 2001 роках
арбітражним судом Луганської області розглядалась справа про
банкрутство заводу і Товариство заявляло вимоги у цій справі, які
визнані судом у сумі 1814273 грн. 49 коп. Тим самим Товариство
реалізувало своє право, надане статтею 14 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" (
2343-12 ) в редакції Закону України від 30.06.99 року
N 784-XIV (
784-14 ) (далі - Закон N 784-XIV). Посилаючись на
частину 5 статті 31 Закону N 784-XIV, відповідач вказував, що інші
вимоги Товариства, не заявлені у встановлений строк в межах справи
про банкрутство, вважаються погашеними.
Відповідач також вказував, що векселі видано з порушенням
вимог статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні"
(
2374-14 ) та постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.92
року N 528 (
528-92-п ), оскільки завод не мав заборгованості
перед Товариством за поставлений природний газ на підставі
договору від 30.12.98 року N 3-27.
Рішенням господарського суду Луганської області від
23.05.2002 року, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 01.08.2002 року, позов
задоволено. Рішення мотивовано посиланням на те, що позовні вимоги
відповідають положенням статті 21 Закону України "Про цінні папери
і фондову біржу" (
1201-12 ) та частини 4 статті 2 Закону України
"Про обіг векселів в Україні" (
2374-14 ). Суд визнав помилковими
доводи відповідача і зазначив, що у разі припинення провадження у
справі про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським
судом мирової угоди, щодо вимог, які не заявлялись кредитором
згідно зі статтею 14 Закону N 784-XIV (
784-14 ), може бути подано
позов у порядку, встановленому Господарським процесуальним
кодексом України (
1798-12 ).
Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2002
року N 19/89 зазначені судові рішення скасовано, у позові
відмовлено. Постанова мотивована тим, що ухвалою арбітражного суду
Луганської області від 19.02.97 року було порушено справу
N 05/67-11/476 про банкрутство заводу, а 29.07.2000 року в газеті
"Урядовий кур'єр" про це опубліковано оголошення. Відповідно до
статті 14 Закону N 784-XIV (
784-14 ) Товариство вправі було в
місячний строк з дня опублікування оголошення подати заяву про
грошові вимоги до боржника, які випливають з векселів, але своїм
правом Товариство не скористалося. Частиною 5 статті 31 Закону
N 784-XIV передбачено, що вимоги, заявлені після закінчення
строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і
вважаються погашеними.
23 січня 2003 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
28.10.2002 року N 19/89. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої постанови та залишення в силі постанови суду
апеляційної інстанції з мотивів порушення положень частини 2
статті 92 Конституції України (
254к/96-ВР ), виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одно й того ж
положення закону у аналогічних справах. В обгрунтування мотивів
щодо неоднозначного застосування господарськими судами положень
Закону N 784-XIV (
784-14 ) та вексельного законодавства зроблено
посилання на лист Вищого господарського суду України від
19.03.2002 року N 01-8/307 (
v_307600-02 ) "Про деякі питання,
пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів
згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" і на постанову Вищого
господарського суду України від 12.02.2002 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
В оскарженій постанові зазначено, що ухвалою господарського
суду Луганської області від 19.02.97 року було порушено справу
N 05/67-11/476 про банкрутство заводу; оголошення про порушення
справи про банкрутство опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр"
29.07.2000 року; Товариство не скористалось своїм правом заявити
до боржника грошові вимоги з виданих заводом 06.12.99 року
векселів NN 6430435317114, 6430435317115, 6430435317116
6430435317117, 6430435317118, 6430435317119, 6430435317120,
6430435317121 у місячний строк з дня опублікування зазначеного
оголошення, як це передбачено частиною 1 статті 14 Закону
N 784-XIV (
784-14 ). Виходячи з цих обставин та посилаючись на
частину 5 статті 31 Закону N 784-XIV, Вищий господарський суд
України визнав, що грошові зобов'язання за векселями, що є
предметом спору у даній справі, вважаються погашеними, а тому
позов про стягнення заборгованості за векселями не підлягає
задоволенню.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
У статті 1 Закону N 784-XIV (
784-14 ) термін "погашені
вимоги кредиторів" визначено як задоволені вимоги кредиторів,
вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі
заміну, зобов'язання, або припинення зобов'язання іншим чином, а
також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються
погашеними.
Частиною 1 статті Закону N 784-XIV (
784-14 ) у редакції, що
була чинною до внесення змін Законом України від 07.03.2002 року
N 3088-III (
3088-14 ), встановлено строк для звернення кредиторів
в господарський суд з письмовими заявами про грошові вимоги до
боржника, але законодавець не визначав цей строк як присікальний і
не пов'язував з пропуском цього строку настання такого наслідку як
припинення нездійсненого права або невиконаного обов'язку.
Положення частини 5 статті 31 Закону N 784-XIV (
784-14 ) про
те, що вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для
їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними, застосовано
судом касаційної інстанції без аналізу системного зв'язку
зазначеної норми з іншими нормами цього Закону.
Відповідно до Закону N 784-XIV (
784-14 ) щодо боржника
застосовуються такі судові процедури банкрутства як: розпорядження
майном боржника, мирова угода, санація, ліквідація банкрута. Кожна
із зазначених процедур здійснюється за правилами, визначеними цим
Законом. Зокрема, стаття 31 вміщена у розділі III Закону N 784-XIV
"Ліквідаційна процедура". Вищий господарський суд України не
врахував, що провадження у справі N 05-67-11/476 про банкрутство
заводу припинено ухвалою господарського суду Луганської області
від 19.07.2001 року у зв'язку з затвердженням мирової угоди між
боржником і кредиторами і не навів правового обгрунтування щодо
застосування положень статті 31 Закону N 784-XIV до процедури
мирової угоди.
Неправильне застосування Вищим господарським судом України
положень Закону N 784-XIV (
784-14 ) призвело до помилкового
скасування судових рішень у справі.
Немає й інших підстав для скасування постанови суду
апеляційної інстанції, який погодився з висновками суду першої
інстанції щодо доведеності та законності позовних вимог.
Товариство є держателем восьми простих векселів на суму
500000 грн., виданих заводом 06.12.99 року зі строком по
пред'явленні. Відповідно до статті 21 Закону України "Про цінні
папери і фондову біржу" (
1201-12 ) вексель є цінним папером, який
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю). Судами першої та апеляційної інстанцій
правильно застосовано до відносин сторін норми вексельного
законодавства, зокрема пункти 34, 43, 53, 70, 77, 78 Положення про
переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК
СРСР від 07.08.37 року N 104/1341 (
v1341400-37 ), щодо строку
пред'явлення векселя до платежу, прав векселедержателя проти
зобов'язаних за векселем осіб, вексельної давності.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова Вищого
господарського суду України підлягає скасуванню, а скасована нею
законна та обгрунтована постанова суду апеляційної інстанції
підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України (
1798-12 ), Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 28.12.2002
року N 19/89 скасувати, а постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 01.08.2002 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
